Неділя, 05.04.2020, 07:29

Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Життя школи
Статті вчителів [12]
Шкільні новини [210]
Навчально-методична робота [85]
Виховна робота [123]
Гордість школи - випускники [2]
Інформація для учнів [31]
Інформація для батьків [43]
Сторінка психолога [13]
Шкільна бібліотека [17]
Проект "Енергоефективнi школи" [27]
Навчально-виховний процес [25]
Проект "Нова генерація" [9]
Особисті блоги та сайти вчителів [9]
Атестація педагогічних працівників [5]
ДПА і ЗНО [12]
Безпека у навчальному закладі [3]
Популярне на сайті
Знайти на сайті

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

 
Головна » 2010 » Грудень » 8 » Не забрати пам’яті про них…
14:08
Не забрати пам’яті про них…
Не забрати  пам’яті про них…

Гавадза Анатолій ФедоровичВеликим сумом,  невимовною тугою сповнені наші серця. А світла пам'ять про талановитих педагогів,  висококваліфікованих професіоналів у сфері трудового навчання,  доброзичливих людей назавжди збережеться в наших серцях, в серцях їхніх вихованців, друзів, колег.

Я гукаю смерті:
«Недолуга! Чи тобі нема чого робить,
Що забрала ти у мене друга,
Який міг би жити ще та жить…
І. Кирій

Усі ми, хто мав щастя працювати з такими людьми, як вчитель-методист трудового навчання Куртіна Тетяна Василівна та старший вчитель трудового навчання Гавадза Анатолій Федорович, в один голос відзначають їх щирі й добрі серця, які випромінювали любов до дітей, доброзичливість і надійність.

Теплого літнього дня липня 2010 року пішла із життя Куртіна Тетяна Василівна – вчитель трудового навчання, відмінник освіти України, керівник міського методичного об’єднання вчителів трудового навчання, чудовий наставник молоді, чуйна й щира людина. Дочасна смерть Тетяни Василівни стала великою втратою для рідних, близьких і для нас, вчителів Першотравенської  загальноосвітньої школи №2.

Куртіна Тетяна ВасилівнаНедовгий життєвий шлях судився Тетяні Василівні – лише 54 роки прожила вона серед нас колег, друзів, рідних.

Сім’я, родина, рідна школа – цьому вона повністю віддавалася до останнього дня, до останнього подиху. Її доброта, щирість і гостинність, радість зустрічі й теплі почуття зігрівали всіх, хто жив, працював і спілкувався з Тетяною Василівною, хто заходив до неї, кого зустрічала вона на порозі свого кабінету чи на вулиці.

Там, у країні дитячих та дівочих  мрій, мужніла її душа, міцнів для великих справ розум і талант. Батьки були її першими педагогами, які заклали міцний фундамент такої цільної та світлої особистості. І після закінчення Бердянського державного педагогічного інституту розпочала свою трудову діяльність на Волині. Серед колег і друзів  вона професійно зростала, здобувала досвід і знання, тут повною мірою проявився її талант професіонала й організатора, активного учасника суспільного життя школи. Природжена небайдужість, активність вимагали широкого поля діяльності.

До нас у школу Тетяна Василівна прийшла у 1995 році вже досвідченим і творчим педагогом, мала власну концепцію естетичного й художнього розвитку особистості школяра. Вона була великою трудівницею і щирою слугою школи, людиною, яку любили і шанували не тільки колеги й діти, а й батьки – за її щире серце, самовіддану творчу працю, за те, що вона завжди була з людьми і жила для людей. Та на цьому не зупиняється. Саме їй, як щирій і відкритій, чуйній і трудолюбивій людині, яка завжди готова поділитися своїми знаннями і досвідом, довірили очолити міське методичне об’єднання вчителів трудового навчання. Її робота в школі як вчителя  і в місті  як керівника  методичного  об’єднання вчителів трудового навчання була взірцем сумлінного ставлення до своєї справи, поважного відношення до колег, людей взагалі. Тетяна Василівна у своїй педагогічній діяльності широко використовувала нові педагогічні технології, нові ідеї і це дозволяло їй не тільки самій працювати творчо, а й надихати своїм прикладом колег по роботі на творче зростання, пошук і самовдосконалення. Її уроки ніколи не були нудними, вона завжди намагалася побудувати їх у новій формі, з елементами гри,  використовувала ребуси, кросворди. Завжди  була в пошуку новаторських ідей. Вона дивувала і зачаровувала своїм лексичним багатством мови, ерудицією, вмінням передати свої знання дітям.

Відданістю професії вчителя, принциповим і доброзичливим ставленням до себе і до інших вона заслужила глибоку повагу колег, друзів, знайомих, учнів та їх батьків, її справи – приклад самовідданого служіння професії Вчителя, Україні.

Особливими рисами її характеру були скромність, відповідальність, чуйність і уважність до людей. Вона не любила публічності, нічого не робила заради показу, але суттю її роботи було працювати на максимумі можливостей.  Все робила з душею, з настроєм, захопленість своєю працею передавала своїм учням.  Між нею і вихованцями було повне довір’я, бо вона знала, як знайти стежку до кожного учня.

І вже у 2005 році їй було присвоєне високе педагогічне звання «Вчитель-методист». На неї хочеться рівнятися, з нею хотілося порадитися, просто поговорити, бо вона вміла слухати, підтримати, розрадити,  заспокоїти…

… Забравши у нас Тетяну Василівну,  невблаганна жорстока смерть на цьому не зупиняється . Чудового осіннього дня забирає у нас ще одного колегу – чудову людину, багатогранну особистість, творчого майстра, людину з золотими руками – Гавадзу Анатолія Федоровича.

Господь і батьки щедро наділили його сильною статурою, кмітливим, живим розумом, співучою душею, легкою вдачею, непереможною жагою до життя і любов’ю до людей.

Здавалося, доля вела його, даруючи свою прихильність і додаючи сили в подоланні перешкод, що виникали на шляху. І він долав їх сумлінно і наполегливо, легко і елегантно.

Доля людини… Хто  визначає її?  Хто вибирає? Чи доля нас, чи ми її? Так як би там не було, але доля Анатолія Федоровича назавжди пов’язала його зі школою, з улюбленою справою.

Час – невблаганна категорія, його вічного плину ніхто не владен зупинити бодай на мить. Та хочеться хоч подумки повернутися в той далекий рік, коли погожого осіннього  ранку 20 жовтня 1968 року в невеличкому мальовничому селі Кустівці на Хмельниччині  народився маленький хлопчик, якого назвали Анатолієм. Та вже у 1969 році сім’я переїхала до м. Першотравенська на Дніпропетровщину. Швидко пролетіли шкільні роки, навчання в Чернятинському  радгоспі-технікумі, служба в рядах Радянської армії на Львівщині. Навчаючись ще в школі, Анатолій  захоплюється різьбленням по дереву, весь вільний час віддавав улюбленому заняттю. І це було просто захоплення. Поїздка до Білої Церкви, відвідини місцевого СПТУ №15 змінили все, а ще коли побував у музеї училища, побачив  роботи по дереву майстрів, народних умільців – твердо вирішив навчатися у цьому училищі. Це було не тимчасове захоплення,  це було велике бажання, мрія всього життя. І в цій справі він дійсно знайшов себе.  Швидко промайнули веселі роки навчання в училищі.  І уже в 1992 році Анатолій Федорович переступив поріг рідної школи №2 в м. Першотравенську як вчитель трудового навчання.  

Саме тут були його перші вчительські кроки. Молодий вчитель  із завмиранням серця чекав своєї першої зустрічі з його першими учнями.  Переступивши поріг класу, Анатолій Федорович відчув себе справжнім вчителем. Думав ненадовго, попрацює рік чи два, а потім знайде інше роботу, і піде зі школи. Та не вийшло. Шкільне життя, любов до дітей, до прекрасного, закоханість в свою справу міцно  прив’язали його до школи, її життя і проблем.

Він ніколи не забував про те, що дитина приходить з бажанням учитися, і його завдання – зберегти це бажання, зробити навчання цікавим, навчити дитину працювати творчо, глибоко розуміти суть справи.

Ставши на шлях нелегкої вчительської праці, він завжди керувався в своїй роботі любов’ю до дитини, повагою до особистості, бажанням допомогти.

Анатолій Федорович користувався повагою не лише серед колег, учнів та їх батьків, а й серед жителів міста. Він був багатогранною творчою особистістю. Щедро  ділився з колегами своїм педагогічним набутком, мудрим баченням шляхів розв’язання деяких шкільних проблем, складових сучасної освіти, а головне – загальнолюдським світосприйняттям. Зробив значний внесок у вдосконалення навчально-виховного процесу школи, був завжди в пошуку нових ідей. Його наочні посібники, роботи ще довго слугуватимуть надійним орієнтиром для наступних поколінь фахівців у галузі трудового і профільного навчання – технологічного напрямку.

Коли людина досягає в своєму житті мети, вона може вважати себе щасливою. А коли вона робить щасливими інших людей, даруючи їм свої знання, свої вміння, часточку свого серця, то така людина заслуговує пошани і вдячності.

А далі – плани на  майбутнє, виховання дітей, створення власної програми «Художня обробка деревини» для навчання учнів 10-11 класів технологічного профілю, методичні розробки, плани…

Звістка про смерть була приголомшливою і нестямно болючою. Вона вразила у саме серце. Вповільнилося дихання, застигло серце – здавалося, весь світ потемнів, похитнувся і летить у безодню. Горе огорнуло сім’ю, всю родину, школу, місто чорним покривалом і нестерпно важким гнітом лягло на плечі кожної людини.

Він був молодим як місяць, що щойно народився на зоряному вечірньому небі. Він був чистим, як ранкове гірське повітря. Він був досконалим, як картини митців пензля. Він народився сонячного осіннього дня і пішов від нас восени, проживши свої неповні 42 роки. Пішов у час розквіту свого таланту і життя. Пам'ять про нього наповнює наші серця і душі теплотою й уважністю, шанобливим ставленням до всіх. Він ніби залишив нам заповіт: «Шанувати й берегти одне одного, адже життя людське таке надзвичайно коротке…»

Їх любили і поважали, постійно зверталися за порадами, тому що вони були добрими людьми, а це і є найвищий титул, який існує в житті. Вони віртуозно відкривали своїм учням дивовижний і неповторний світ народного мистецтва – української вишивки й художнього різьблення по дереву.

Творчо працювали з обдарованими дітьми, які були переможцями міських і учасниками обласних олімпіад з трудового навчання, а вихованці Анатолія Федоровича  - і призерами обласних олімпіад.

Вони вміли своєчасно розпізнати в кожній дитині природний нахил до творчості, до прекрасного, прагнули внести свіжий струмінь у викладання свого предмета.

Вміли створювати красу всюди: і в дизайнах власних кабінетів, і в проведенні уроків, і в організації позакласних заходів, керувалися в роботі любов’ю до дитини, повагою до особистості, бажанням допомогти. Доказ тому – численні подяки й грамоти.

Ми, залишаючись жити, збережемо в памя’ті їх щирість і відвертість, доброту і шанобливе ставлення до батьків і людей старшого віку, повагу до молоді і глибоке розуміння її проблем. Ми назавжди запам’ятаємо їхні доброзичливі очі й теплу лагідну усмішку.

Не забрати пам’яті про них,
Не зітре її ніякий час,
Не забудемо ми їх живих,
Вони завжди між нами, серед нас…  

Заступник директора
Першотравенської
загальноосвітньої школи №2
Дубовик О.М.

Категорія: Статті вчителів | Переглядів: 827 | Додав: оля | Теги: вчитель | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2020
Календар
«  Грудень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Наші друзі
  • Першотравенська ЗШ №1
  • Першотравенська ЗШ №3
  • Першотравенська ЗШ №4
  • Першотравенська ЗШ №5
  • ЦДТ«Надія»
  • Міський відділ освіти
  • ВИПУСКНИКАМ
  • Все про ЗНО
  • Міністерство освіти і науки України
  • Дніпропетровський РЦОЯО
  • Портал про ЗНО
  • Інформаційна система "Конкурс"
  • Урядовий сайт для юних громадян
  • ВЧИТЕЛЯМ
  • Все про ЗНО
  • Міністерство освіти і науки України
  • Дніпропетровський РЦОЯО
  • Портал про ЗНО
  • Библиотекарь.Ру
  • Острів знань
  • ДОІППО
  • Освітній портал
  • "Мої знання"
  • "Освітній портал Дніпропетровщини"
  • "Головне управління освіти і науки"
  • "Освітній портал Пед ПРЕСА"
  • Архів
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Конструктор сайтів - uCoz